ІНСТИТУЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ ЯК ФУНДАМЕНТ ПРЕВЕНТИВНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ В УМОВАХ СУЧАСНИХ БЕЗПЕКОВИХ ВИКЛИКІВ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження інституційної спроможності Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК, Агентство) в умовах сучасних безпекових викликів та трансформації системи публічного управління України. Обґрунтовано, що інституційну спроможність НАЗК доцільно розглядати насамперед як правову категорію, яка охоплює нормативну визначеність повноважень, організаційну автономію та реальну функціональну здатність органу здійснювати превентивний антикорупційний контроль у кризових умовах. Установлено, що традиційні підходи до оцінки інституційної ефективності через кадрові чи організаційні критерії не дають змоги повною мірою оцінити здатність антикорупційних інституцій функціонувати в умовах воєнного стану та нестабільного безпекового середовища. Проаналізовано еволюцію правового статусу НАЗК від моменту створення Агентства у 2014–2016 рр. до сучасного етапу його функціонування. Досліджено вплив євроінтеграційних процесів, міжнародних антикорупційних зобов’язань України та внутрішнього суспільного запиту на формування превентивної антикорупційної моделі державного контролю. Приділено увагу наслідкам рішення Конституційного Суду України 2020 р., яке тимчасово обмежило низку контрольних повноважень НАЗК та продемонструвало залежність ефективності превентивного антикорупційного механізму від стабільності нормативного середовища. Обґрунтовано, що повномасштабний збройний конфлікт суттєво вплинув на операційне середовище діяльності НАЗК. Визначено, що класичні процедури фінансового контролю, розроблені для умов стабільного функціонування держави, виявилися частково неадаптованими до реалій воєнного стану. На підставі аналізу законодавства, наукових джерел та практики діяльності НАЗК виокремлено ключові нормативні проблеми: відсутність граничних строків моніторингу способу життя; недостатня нормативна визначеність механізму закритого декларування; процедурні труднощі міжнародної взаємодії під час верифікації активів в іноземних юрисдикціях. Доведено, що попри наявні нормативні обмеження НАЗК продемонструвало здатність до функціональної адаптації шляхом посилення аналітичного напряму діяльності у сфері оборонних закупівель, оцінки корупційних ризиків та міжнародного співробітництва тощо. Наголошено, що подальше вдосконалення правового регулювання діяльності Агентства має здійснюватися з урахуванням необхідності адаптації превентивних механізмів до кризових умов та забезпечення балансу між ефективністю антикорупційного контролю і процесуальними гарантіями прав декларантів.