ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: НОРМАТИВНИЙ ТА ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТИ

Анотація

Розкрито проблематику нормативних та інституційних аспектів забезпечення права на житло внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що задоволення потреби людини у житлі – важливе соціальне завдання. Реалізація права на житло серед ВПО є особливо необхідним. Наголошено, що першочерговим завданням є розробка та прийняття законопроєкту «Про реституцію/компенсацію зруйнованого житла та іншого майна внутрішньо переміщеним особам та іншим потерпілим особам». Держава та громадські організації мають активно розробляти та впроваджувати програми правової допомоги для підтримки переміщених осіб для подолання дискримінації та бар’єрів, з якими вони стикаються при доступі до житла під час переселення та в часи постконфлікту. Державні органи повинні вести детальну документацію (за можливості в умовах припинення бойових дій) щодо ситуації із житлом та майном внутрішньо переміщених осіб у той час, коли вони покинули свої будинки. Акцентовано, що державні та місцеві органи зобов’язані жорстко виконувати рішення стосовно житлових та майнових прав. Підкреслено, що Україна має взяти на себе зобов’язання надати право реінтеграції вимушених переселенців. Потрібно встановити гнучкі та ефективні засоби правового захисту, що ґрунтуються на принципах прав людини. Проблеми житла слід вирішувати за допомогою ефективної інституційної координації. До постконфліктних програм із відновлення житлових та майнових прав внутрішньо переміщених осіб повинні залучатися різні державні установи. Акцентовано, що для забезпечення успішного повернення житла чи землі потрібні  інституційні зусилля державних установ, які завдяки спільним діям шляхом укладання угод або меморандумів могли б полегшити механізм та процес реституції для внутрішньо переміщених осіб. Механізм реституції житла повинен мати безкоштовний та безперешкодний характер, чітку процедуру. Існуючі документи на житло, навіть якщо вони не повні повинні бути розглянуті як докази про повернення житла. Державі необхідно створити належні компенсаційні системи. Позивач повинен отримати компенсацію у випадках, коли житла більше не існує, або коли особи свідомо і добровільно приймає компенсацію замість реституції.