ЕКСТРАДИЦІЯ ОСІБ, ЯКІ УХИЛЯЮТЬСЯ ВІД ПРИЗОВУ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ПІД ЧАС МОБІЛІЗАЦІЇ, НА ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД, НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ЗА ПРИЗОВОМ ОСІБ ІЗ ЧИСЛА РЕЗЕРВІСТІВ В ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД

Анотація

Наукова стаття присвячена дослідженню інституту екстрадиції через призму введення на території України воєнного стану, що зумовило актуальність її застосування до осіб, які ухиляються від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема в контексті правового регулювання й міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві. Будь-яка держава зацікавлена в запобіганні кримінальним правопорушенням, скоєним на її території, і припиненні їх, доведенні вини й покаранні винних, незалежно від того де вони переховуються. Водночас зростає число спроб осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, сховатися в інших країнах. Ця тенденція зумовлює те, що держава починає працювати в напрямі більш тісної співпраці в боротьбі зі злочинністю й укладення безлічі міжнародних договорів і двосторонніх угод про екстрадицію, число яких з кожним роком збільшується. Водночас важливим завданням є забезпечення необхідного балансу між інтересами держави під час вирішення проблеми екстрадиції та правами тих, хто отримує екстрадицію. Автор виокремив низку нормативно-правових актів, що визначають особливості досліджуваної процедури й повноваження органів влади щодо видачі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а саме: Кримінальний кодекс України (далі – КК України), Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), Конвенцію про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, Європейську конвенцію про видачу правопорушників, Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод, Конвенцію про статус біженців. Результатом аналізу нормативно-правової бази, яка лягла в основу наукового дослідження, є ґрунтовні висновки, які, своєю чергою, підкреслюють неможливість її проведення за ст. 336 КК України, що пояснюється положеннями Конвенції про статус біженців, шляхом реалізації принципу невислання; необхідність установлення особи кожного, хто покинув територію України під час запровадження воєнного стану, а також виявлення підстав виїзду за межі країни; наявність статусу підозрюваного або обвинуваченого в учиненні кримінального правопорушення за ст. 336 КК України; докази, що підтверджують вину особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (якщо щодо особи, яка ухиляється, винесено вирок); направлення запиту про видачу особи через іноземний компетентний орган та ухвалення рішення про екстрадицію іноземним судом. У зв’язку з цим це можливо тільки в теорії, причому щодо вузького й незначного кола співвітчизників, оскільки фактична реалізація її є досить складною і вимагає значних витрат часу й зусиль. Через це екстрадиція для таких осіб можлива, наприклад, за такі кримінальні правопорушення, як використання підробленої довідки або незаконний перетин кордону. Окрім цього, визначено, що особливості екстрадиції, які формувалися століттями, слугують важливою формою взаємодопомоги державі в боротьбі зі злочинністю й забезпечення невідворотності покарання осіб, які переховуються від правосуддя. Відповідно, різнобічне дослідження цього інституту сприятиме зміцненню співробітництва між державами, однак із попередньою адаптацією такої процедури до сучасних реалій.