ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЩОДО ЗАСУДЖЕНИХ ТА УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті надано характеристику історико-правовим засадам становлення і розвитку слідчих ізоляторів як суб’єктів виконання судових рішень щодо засуджених та ув’язнених в Україні. За результатами проведеного історико-правового аналізу сформульовано такі висновки. 1. Первинною історичною функцією слідчих ізоляторів було забезпечення процесу виконання попереднього ув’язнення, а вже потім виконання кримінальних покарань, аж до найсуворіших. 2. Попереднє ув’язнення застосовувалося під час обвинувального процесу й було складовою найдавніших розшукових процедур. Ще у давньоруський період існували практики досудового ув’язнення в «поруби», «ями» і «погреба». Вперше в українському праві саме в статутах Великого князівства Литовського були закріплені підстави, умови, строки та процедурні особливості тримання під вартою. Окрім того, встановлювались гарантії неможливості незаконного арешту та тюремного ув’язнення без вироку суду. 3. Безпосередньо назва «слідчий ізолятор» постала у другій половині ХХ ст., адже до цього місцем, де утримувався підозрюваний, була в’язниця. Перші слідчі ізолятори з’явилися у 60-х роках ХХ ст. Більшість із них розміщена в колишніх «тюремних замках», побудованих за часів Російської та Австро-Угорської імперій. 4. Значна частина функціональних слідчих ізоляторів в Україні – Запорізький, Ізмаїльський, Новгород-Сіверський, Чернівецький, Луцький, Львівський, Київський, Одеський, Сумський, Дніпровський, Харківський, Полтавський, Чернігівський – розташована у приміщеннях колишніх тюремних замків, побудованих або модернізованих ще у ХІХ ст. у добу Російської та Австро-Угорської монархій.