КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Розглянуто особливості реалізації конституційного права на справедливий суд в умовах воєнного стану. Звернено увагу на те, що, з одного боку, правовий режим воєнного стану обумовлює певні труднощі у здійсненні права на справедливий суд, а з іншого – вітчизняне законодавство містить положення стосовно того, що правосуддя на території, де діє воєнний стан, здійснюється виключно судами і будь-яке скорочення чи прискорення процедур судового розгляду заборонене. Підкреслено, що складна ситуація в нашій державі, пов’язана з військовою агресією, обумовлює необхідність для судової системи здійснювати правосуддя відповідно до міжнародних стандартів та конституційних принципів, керуючись принципом верховенства права і забезпечуючи особі право на справедливий суд. Акцентовано увагу на тому, що в системі прав людини конституційне право на справедливий суд визнається одним із найважливіших. Зроблено висновок, що забезпечення правосуддя в умовах воєнного стану вимагає не лише забезпечення доступності судової системи для всіх, розгляду справи за встановленою процедурою незалежним та безстороннім судом, але й створення сприятливих умов для роботи суддів та судів України. Це складне завдання, розв’язання якого вимагає від держави вжиття різноманітних управлінських, фінансових та інших заходів, серед яких основне значення має створення відповідної законодавчої бази, формування єдності судової практики, застосування верховенства права при ухваленні судових рішень та практики Європейського суду з прав людини. Зазначено, що у мирний і воєнний час судді повинні не лише дотримуватися вимог закону, але й суворо виконувати вимоги процесуальних кодексів, здійснюючи правосуддя, з огляду на військові дії та їхні наслідки в Україні. У підсумку зауважено, що навіть за надзвичайних правових обставин судова система повинна продовжувати здійснювати правосуддя на засадах верховенства права та справедливості, забезпечуючи особам право на судовий захист та справедливий суд. Доведено, що робота судової системи не повинна бути обмеженою, за винятком випадків, коли фактично неможливо виконувати повноваження.